Хрещення

Це середове служіння було присвячене щирому питанню, з яким багато віруючих приходять на молитву: що нам робити з нашими негативними почуттями, з болем і нерозумінням, коли ми стаємо перед Господом? Спершу проповідник нагадав, що Писання - це не книга чарівних формул, яка спрацьовує сама собою. Бог поставив справжні умови для наших стосунків з Ним, і труднощі часто з'являються там, де ми не виконуємо своєї частини, тож ми покликані співпрацювати з Богом, а не ставитися до Його Слова механічно. Спираючись на так звані псалми прокляття, книгу Йова та на Псалом 62:8 - виливайте перед Ним серце своє - проповідь використала образ повної чаші. У серці, що вже переповнене гіркотою, немає місця для Божої присутності. Йов і псалмоспівець несли свої найгостріші, навіть страшні слова прямо до Бога, а не зганяли їх на людях, і Бог слухав мовчки, даючи їм простір бути чесними, перш ніж повернути їхні серця до хвали й довіри. Цього вечора церква також привітала трьох молодих людей, які готуються до водного хрещення, і молилася за тих, хто має потребу. Завершальний заклик був бути справжніми перед Богом: спорожнити серце від кожного тягаря і дозволити Йому наповнити цей простір Своїм миром, як і Ісус, коли Його ганьбили, не відплачував, а передавав Себе Судді праведному.

Це причасне служіння присвячене спомину і звіщанню смерті Ісуса Христа. Спираючись на Перше до коринтян 11, проповідник нагадує, що кожного разу, коли ми їмо хліб і п'ємо чашу, ми звіщаємо смерть Господню, аж доки Він прийде. Робити це треба не в смутку чи невдоволенні, а з вірою і радістю, приймаючи цю трапезу як благословення для свого життя. Далі проповідь переходить до 27-го псалма та Матвія 6:33. Єдиним бажанням царя Давида було пробувати в домі Господньому й оглядати Його приємність, а Ісус кличе нас найперше шукати Царства Божого. Пастор застерігає, що чимало віруючих шукають у Христі комфорту і щастя, а не святості, та ніщо нечисте не ввійде в Боже Царство, і наречена має бути без плями й вади, про що нагадав заплямований хрестильний халат, який не можна було вдягнути. На служінні також вітають нових віруючих, охрещених напередодні, кожен з яких попросив у подарунок Біблію. Християнство показане як міст до вічного Царства, а не легке життя: ворог нападатиме, але Бог проведе, як вів Ізраїль через пустелю. Завершується все молитвою про зцілення, коли своє ім'я кладуть у рани Христові, і радістю, що наші імена записані в книзі життя.

Зібрання почалося із заклику пильнувати й бути готовими до приходу Христа (Марка 13). Проповідник згадав машиніста, який крізь сон механічно повторював дорожні сигнали, поки поїзд мчав далі - застереження, що й ми можемо духовно задрімати в дорозі, хоча наша кінцева станція - вічне Царство, де царює Господь. Молодий брат, що готується до водного хрещення, пояснив його суть: саме по собі водне хрещення не спасає - це прилюдне свідчення того, що ми померли для гріха разом із Христом, і акт послуху. А хрещення Духом Святим дає силу бути свідками й перемагати спокуси протягом усього життя (Матвія 28:19; Римлян 6:4; Матвія 3:11; Дії 1:8). Головне слово прозвучало з Єремії 23:29 - Боже слово як вогонь і як молот, що розбиває скелю. Лжепророки говорять від власного серця та своїх снів, а справжні Божі служителі звіщають лише те, що чули в раді Господній. Як каменяр обтесує камінь, щоб той ліг у стіну, так Бог Своїм словом відколює в нас зайве й робить нас живим камінням Свого дому. Щоб жити з Христом, треба спершу померти для себе. І як Ілля на Кармилі, коли ми кладемо себе на жертовник, сходить Божий вогонь, і народ визнає: Господь - то Бог.

Семінар для проповідників починається з простого образу: добра проповідь - як смачна страва, яку готують заздалегідь, щоб подати її гарно і вчасно. Проповідник наголошує: не варто думати, що всі в залі добре знають Біблію. Цитуючи Писання, треба чітко називати місце, щоб люди могли перечитати й перевірити вдома. Церква саме розпочала спільний план читання Біблії, аби повертати людям знання Слова. Головна частина - проповідь на похороні. Вона має потрійну мету: підтримати рідних, гідно звершити богослужіння і обережно звернути присутніх до вічності, не перетворюючи скорботних на заручників різкого заклику. Серед типових помилок - починати словами "Слава Богу за цей день", вигадувати про покійного те, чого не було, шукати винних або легковажно ставитися до втрати. Далі мова про водне хрещення - це не просто святкове зібрання, а священнодійство, заповідане Христом. Акцент має бути на сутності події, а не на декораціях; тих, хто приймає хрещення, слід утверджувати у вірі, а не сіяти сумнів. Скрізь проповідник кличе говорити з турботою, закорінювати людей у Божій верховній волі, підносити дух церкви й завжди вказувати на надію воскресіння.

Служіння починається з розгляду 7-го розділу Дій апостолів, де Стефана несправедливо звинувачують перед первосвящеником. Замість виправдовуватися, він проповідує всю історію Ізраїлю - від Авраама та Йосипа до Мойсея й Давида - показуючи, як Бог вірно вів Свій народ, а той відповідав на Його любов невдячністю, противився Святому Духові та переслідував пророків, аж доки не зрадив Месію. Стефан стає взірцем для віруючого. Сповнений Святого Духа, він бачить відкрите небо й Ісуса, що стоїть праворуч Бога, і навіть під градом каміння продовжує молитися: "Господи Ісусе, прийми мій дух" та "Господи, не залічи їм гріха цього". Проповідник порівнює це із Захарією з 2 Хронік 24, який за старого завіту волав, щоб Господь побачив і відплатив. А ми живемо за новим завітом і йдемо слідами Христа: благословляємо ворогів, і навіть Савл, що стеріг одежу катів, згодом був прощений і спасенний. Вечір завершується представленням охочих до водного хрещення, які перед церквою сповідують, чому хочуть іти за Ісусом. Посилаючись на 1 Тимофія 6:12 та 1 Петра 3:15, пастор закликає їх добре визнати віру перед багатьма свідками й бути готовими навіть на роботі чи серед незнайомих дати відповідь про свою надію без сорому.

У день П'ятидесятниці церква згадує, як майже дві тисячі років тому Святий Дух зійшов на апостолів у Єрусалимі з гомоном бурхливого вітру та вогненними язиками (Дії 2). Та проповідник наголошує, що це набагато більше, ніж історичне свято чи день народження Церкви. Це живе свято для кожного віруючого, який особисто пережив хрещення Святим Духом. Проповідь розкриває, що саме чинить Дух у житті віруючого. Він дарує духовне народження, бо хто не народиться від води й Духа, не ввійде в Царство, і Він приводить нас до покаяння. Далі Він хрестить і оселяється в нашому відродженому дусі, так що Отець і Син приходять жити в нас, і ми вже не залишаємося сиротами. Він також наділяє силою для сміливого свідчення, як був сповнений Петро, і роздає церкві дари - слово мудрості, слово знання, зцілення, розпізнавання духів - та служіння апостолів, пророків, учителів і пастирів. Насамкінець Дух веде нас як синів Божих, що взивають Авва, Отче, і вирощує в нас Свій плід, змінюючи стару адамову природу на характер Христа. Проповідь завершується закликом наново прийняти Духа і щодня підтримувати цей вогонь, а не лише раз на рік, щоб церква лишалася живою й готовою до приходу Господа.

У неділю Пятидесятниці це вечірнє англомовне служіння розпочалося з поклоніння, і кілька молодих віруючих поділилися словом, яке Дух поклав їм на серце. Вони говорили про Святого Духа як вірного Друга й Утішителя, що йде поруч щодня, про духовну вагу наших слів і потребу стримувати язик, про заклик відділитися від світу й ходити у світлі як діти Божі, а також про тиху радість послуху через служіння у домі для літніх людей. Головну проповідь виголосив гість, брат Білл, який закликав церкву не лише говорити про Пятидесятницю, а пережити її. Спираючись на обітницю Івана Хрестителя про Того, Хто христитиме Святим Духом і вогнем, на Утішителя з Івана 14 та на ознаки, що супроводжують віруючих, він кликав кожного прийняти хрещення Духом і вогнем і щодня ходити в Його силі. Він проголосив, що настав визначений час для свіжого виливу, пізнього дощу з пророцтва Йоіла, який наділяє силою і молодих, і старших пророкувати, зціляти й сміливо свідчити. Покаяння готує серце, віра проводить нас крізь зміни, які чинить Бог, а Дух посилає кожного в його Богом дане покликання, щоб нести пробудження місту й народу.

Проповідник святкує день П'ятидесятниці й повертається до другого розділу Дій, де сто двадцять учнів десять днів однодушно перебували разом, очікуючи на Бога. Раптом з неба зчинився шум, на кожного зійшли вогняні язики, і Святий Дух наповнив їх так, що вони почали говорити, як Дух давав їм промовляти. Одні дивувалися, інші глузували, мовляв, ті впилися молодим вином, та того дня покаялися три тисячі людей, і так народилася Церква. Питання звернене до кожного присутнього: на чиєму ти боці? Він нагадує, що Бог дав нам духа не страху, а сили, любові й розважливості, і що Той самий Дух, Який зробив сміливими апостолів і мученика Степана, наповнює віруючих і сьогодні. Ділячись власним свідченням про те, як замолоду, у часи переслідувань, прийняв хрещення Духом, і про сотні молодих людей, наповнених на колишніх зібраннях, він наголошує: обітниця належить усім, вам і дітям вашим, і всім далеким. Завершується слово закликом до оновлення. Багато хто колись знав радість і вогонь Духа, та згодом охолов або втратив першу любов. Проповідник кличе таких підійти й прийняти нове наповнення, а тоді благословляє місіонерів, які того вечора виходять нести Євангеліє аж до краю землі в тій силі, яку обіцяв Христос.